Печеру відкрив у вересні 1940 року 18-річний Марсель Равіда, коли пішов за своїм собакою Роботом у вузький отвір під поваленим деревом на південному заході Франції. Заходячи у підземну галерею, він натрапив на сотні гравірованих і розфарбованих фігур коней, бізонів, оленів та гірських козлів, виконаних чорними, червоними та жовтими пігментами.
Багато панно розташовані у віддалених частинах печери, куди можна було дістатися лише за допомогою смолоскипів та підготовлених доріжок. Мистецтвознавці припускають, що процес створення малюнків мав соціальне й, можливо, ритуальне значення. Деякі сцени, як фігура “людини-птаха” поруч із пораненим бізоном, дослідники вважають міфологічними сюжетами.
Після Другої світової війни печеру відкрили для відвідувачів, проте масовий туризм завдав шкоди: підвищення CO₂, зміна потоків повітря та волога спричинили зростання водоростей і лишайників на стінах. Через це в 1963 році Ласко закрили для публіки, щоб врятувати унікальні малюнки.
Щоб зберегти спадщину, у Франції створили кілька копій печери. Ласко II відкрили у 1983 році, відтворивши ключові зали традиційними техніками, а Ласко IV, відкрита у 2016 році в Міжнародному центрі паризького мистецтва, відтворює майже всю печеру за допомогою тривимірного сканування, контролюючи світло, температуру та звук, щоб повторити оригінальний мікроклімат.
