Ключовим елементом розслідування дослідник вважає так звану кам’яну карту — артефакт із латинськими символами та застереженнями, відомий як камені Перальти, знайдений ще 1949 року. Полстон стверджує, що традиційні пошуки були спрямовані не туди, адже символи на карті вказують не на гору Віверз-Нідл, а на масив у формі серця вглибині хребта Забобонів.
За словами дослідника, у цій місцевості він зафіксував щонайменше сім штучних структур. Ймовірний вхід до шахти, як він припускає, може ховатися в каньйоні, настільки щільно зарослому деревами, що його не одразу помітили навіть під час експедиції. Геологічні особливості району, на думку Полстона, також вказують на можливу наявність значних покладів золота.
Легенда про шахту бере початок ще в 1840-х роках, коли, за переказами, родина Перальта з північної Мексики видобувала золото в цих горах, але була знищена під час нападу апачів. Пізніше Вальц нібито знову відкрив родовище і описував його як золоту жилу, здатну зробити багатими десятки людей.
Попри численні спроби знайти шахту впродовж десятиліть, її точне місце так і не було встановлено. Сам Полстон визнає, що пошуки ускладнює небезпечний рельєф і величезна територія дикої місцевості площею близько 160 тисяч акрів.
Водночас він переконаний, що нині підібрався до розгадки ближче, ніж будь-хто за останні роки, хоча легенда Загубленого Голландця досі залишається нерозкритою.
