Басараб звертає увагу, що ця соціальна інженерія має на меті не лише посилення внутрішньої мобілізації населення, а й спробу відволікти суспільство від реальних проблем війни та економічної нестабільності. Особливо небезпечним політолог вважає те, що ксенофобію Кремль використовує вибірково: проти одних груп — заохочує, проти інших — приглушує, що створює внутрішню напругу і розбалансування.
У своїй аналітиці Басараб проводить історичну паралель з Леонідом Брежнєвим, який у 1970-х роках також прагнув створити “нову історичну спільноту” — радянський народ. Однак ця концепція не змогла врятувати СРСР від занепаду та стала передвісником катастрофи, починаючи з вторгнення в Афганістан. Тепер, на думку політолога, Путін намагається використати подібну схему як засіб утримання влади, готуючи росіян до ще масштабніших конфліктів — не лише проти України, а й проти НАТО.
