Одним із найвідоміших прикладів є Книга Еноха, яка докладно описує падіння ангелів і появу велетнів-нефілімів. У ній ідеться про союз небесних істот із людьми та Боже покарання, що завершилося Всесвітнім потопом. Хоча цей текст не визнають більшість церков, він досі є канонічним для Ефіопської православної церкви.
Інші твори ще радикальніше переосмислюють постать Ісуса. Так, «Апокаліпсис Петра» зображає Христа, який сміється під час розп’яття, а «Євангеліє дитинства від Фоми» показує Ісуса як надприродно могутню, але водночас імпульсивну й сувору дитину. Подібні образи суперечили усталеному богослов’ю, тому ці тексти були відкинуті.
Не менш резонансним стало «Євангеліє від Юди», де зрадник постає не лиходієм, а учнем, який найкраще розумів місію Ісуса. На думку істориків, такі «втрачені» книги не свідчать про приховування істини, але демонструють, наскільки різноманітними були вірування ранніх християн і як складно формувався канон, який відомий нам сьогодні.
